«Ти нам залишив прагнення високі, 

                                                     Шляхи священні, по яких іти

                                                     Твого сумління й мужності уроки 

                                                     Ми бережем і будем берегти». 

                                                     М. Павлієнко

         Людина… Неймовірне створіння, єдина особа, яка вічно підкорятиме ідеали та берегтиме цінності. Що може бути дивовижніше від однієї людини, у якої є характер, яка здійснює в житті свою мету. Треба жити, а не існувати.  

         Олесь Гончар – український письменник XX століття – сказав: «Шевченко – це той, хто живе в кожному з нас. Він – як сама душа нашого народу, правдива і щира…Поезія його розлита повсюдно, вона в наших краєвидах і в наших піснях, у глибинних, найзаповітніших помислах кожного, чий дух здатен розвиватись». Але про великого Кобзаря писали не тільки наші поети і письменники, а й представники всього світу. Джон Кеннеді – президент США – висловив свою шану до поета, кажучи: «Я радий, що можу додати свій голос до тих, що вшановують великого українського поета Тараса Шевченка. Ми вшановуємо його за великий вклад у культуру не тільки України, яку він дуже любив і так промовисто описував, а й культуру світу. Його творчість є благородною частиною нашої історичної спадщини». В свою чергу А. Курелла – німецький письменник, поет, філософ – підняв рівень поета словами: «Тарас Шевченко не має рівних у світовій літературі». Е. Камілар – румунський письменник і перекладач–«Його геній розрісся, як дерево, простягнувши крону над віками», Н. Хікмет – турецький прозаїк, сценарист, драматург і основоположник турецької революційної поезії – «Поки б’ються серця людей, звучатиме й голос Шевченка», М.Якубець – польський літературознавець, професор, дослідник –«Він був найбільш народним поетом з усіх поетів світу. Поезія Шевченка була єдиним і неповторним. Немає для неї відповідника в світовій літературі».  

        Не можна говорити про цього українця і не згадати його походження, його перші кроки в невпізнанного ще для нього – світу митців. Народився Тарас Григорович Шевченко шостою дитиною в сім’ї кріпаків, в невеличкому селі Моринці, що на Черкащині у 1814 році. Тарасу було всього дев’ять років, коли померла його мати, а в дванадцять років у майбутнього поета помер і батько. «Тяжко мені сиротою на сім світі жити; свої люде – як чужії, ні з ким говорити… «Думка» 1838р.Ті часи видалися зовсім нелегкими для юнака, який опинився у службі до поміщика Енгельгардта в ролі кухарчука, а згодом і козачка. Але на відміну від дяка, поміщик помічає пристрасть Тараса до малювання і вирішує віддати свого кріпака на навчання до Віленського університету. «В школе нас всему, совершенню всему научат, кроме панимания своего милого родного слова. «Прогулка» 1856р. У Вільні Тарас Шевченко на протязі півтора року навчався у знаменитого портретиста Яна Рустема. Як відомо, Тарас Шевченко, за його ж свідченням, почав писати ще кріпаком у 1837 році. «Недовгий шлях – як човнові до синього моря – сиротині на чужину, а там і до горя. «Вітер з гаєм розмовляє» 1841р. Там познайомився з відомими художниками, які помітивши талант молодого обдарованого хлопця, вирішили допомогти йому здобути волю і, коли Тарасові було 24 роки друзі викупили його з кріпацтва. З тих перших поетичних спроб відомі тільки вірші «Причинна» і «Нудно мені, тяжко — що маю робити».Кілька своїх поезій Шевченко у 1838р. віддав Гребінці для публікації в українському альманасі «Ластівка». Але ще до виходу «Ластівки» (1841) 18 квітня 1840р. з'являється перша збірка Шевченка —«Кобзар». 

        

         Поява «Кобзаря» — явище епохальне. «Ця маленька книжечка, — як образно висловився І. Франко – український письменник та перекладач — відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла, мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українськім письменстві ясністю, простою і поетичною грацією вислову».

         Життєвий шлях поета повів його по різних містах світу. У своїй творчості відобразив саме ті думки й настрої, які були важливими в житті українців його часу. В історичному розвитку України Шевченко — явище незвичайне своїм місцем у літературі, мистецтві, культурі. На мою думку, сама так він стає генієм нашого народу й суспільства. Походженням, становищем та відомістю Шевченко — виняткове явище також у світовій літературі. З 47 років життя поет пробув 24 роки в кріпацтві, 10 — на засланні, а решту — під наглядом жандармів. Шлях Шевченка до творчих висот визначив в образній формі І. Франко:«Він був сином мужика — і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком — і вказав нові світи й вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій».

          Початок раннього творчого періоду митця (1837-1843)був наповнений болі та переживання.До ранньої творчості Шевченка належать балади «Причинна» (1837), «Не так серце любить, щоб з ким поділиться, Не так воно хоче, як Бог нам дає», «Тополя» (1839), «Кохайтеся ж, любітеся,Як серденько знає», «Утоплена» (1841), що мають виразне романтичне забарвлення, «Не так серце любить, щоб з ким поділиться, Не так воно хоче, як Бог нам дає». Поетичним вступом до «Кобзаря» (1840) був вірш «Думи мої, думи мої» у якому, висловлюючи свої погляди на зв'язок поезії з дійсністю, Шевченко підкреслив нерозривну єдність поета зі своїм народом: «Хто ж сироті завидує — карай того, Боже!». Із цим віршем тематично споріднена поезія «Перебендя», у якій відобразилися думки молодого Шевченка про місце поета в суспільстві.

           У періоді «Трьох літ» (1843-1847) творчість патріота набуває бунтарського характеру. Перехід Шевченка до нової літературної діяльності позначився в поемах «Розрита могила» (1843), «Чигирине, Чигирине» (1844) і «Сон» (1844). Поет написав ці твори під безпосереднім враженням від тогочасної дійсності в Україні. «Здається - кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна…», «О Господи! Дай мені хоч глянуть на народ отой убитий, на тую Украйну!» з віршів «Сон» та «Заросли шляхи тернами».

          Цикл «В казематі» належить до тяжкого часу життя поета, а саме період заслання й арешту (1847-1857). Поет почав свою творчість на засланні поезією «Думи мої, думи мої» (1847), що відкривається тими самими словами, що й заспів до «Кобзаря» (1840).  

          Я вважаю, що цим Шевченко підкреслив незмінність своєї ідейно-поетичної програми та нерозривність свого зв'язку з рідним краєм і народом.на засланні далі таврував у своїх творах самодержавно-кріпосницький лад та поневолення уярмлених Москвою народів.

          Після повернення поета на волю починається останній етап його творчості (1857−1861). Розпочинає його поема «Неофіти», написана в грудні 1857-го в Нижньому Новгороді. Наприкінці життя Шевченко почав перекладати «Слово о полку Ігоревім» (1860), та встиг перекласти лише два уривки — «Плач Ярославни» (дві редакції) і «З передсвіта до вечора». Свій останній поетичний твір, вірш «Чи не покинуть нам, небого», Шевченко закінчив за десять днів до смерті. Написаний із мужньою самоіронією у формі звернення до музи, цей вірш звучить як поетичний епілог Шевченкової творчості й відзначається неповторною ліричною своєрідністю. 

          10 березня 1861 року Україна втратила одного з найталановитіших своїх синів. Смерть Тараса Шевченка застала в Петербурзі, далеко від рідної Землі. Похований був на смоленському кладовищі. Та згодом, як і було вказано нам в заповіті, прах Шевченка був перевезений в Україну, на Тарасову гору. Там, як і просив поет «Було видно, було чути, як реве ревучий».  

           На моє переконання, Тарас Шевченко – один з найпалкіших борців за долю українського народу. Він боровся, але не проливав крові. Його зброєю були перо та слово. Шевченко об’єднував навколо себе українців з усього світу, зігріваючи їхні серця та закликаючи до боротьби за найцінніше: за родину, державу, суспільство, народ. Вірші Кобзаря пройняті глибокими почуттями, вірою в любов, у перемогу та у свій народ. 

           Не мрійте про минуле, мрійте про майбутнє і налаштовуйте себе на позитивний результат. Кожна думка має велику силу. Будь-яка ідея, мрія про майбутнє повинна бути позитивною, бо від цього залежить результат! Мрійте тільки про хороше – це наше майбутнє, майбутнє наших дітей, Вітчизни, людства, планети. Будьте Творцем Майбутнього! Таких не вистачає, весь світ їх потребує! Разом зможемо не повторювати помилок минулого, прожити гарне, мирне теперішнє і, звісно ж, створити чудове Майбутнє!  

           Тож, діймо вже сьогодні! Ми – нова сторінка історії. Про наше життя напишуть підручники, художні твори…