В 1993 році я взяв інтерв’ю Леонтію Сандулякові – першому послу Неза­лежної України в Румунії. Одне з запитань інтерв’ю, що появилося у журналі «Наш голос» під назвою «Щоб у вас і у нас все було гаразд», стосувалося і стану освіти рідною мовою румунів в Україні, насамперед у Чернівецькій області, де румунська меншина найчисленніша, а також українського шкільництва у Румунії.

         У Чернівецькій області з справою румунського шкільництва все було гаразд, себто на той той час тут діяло 86 шкіл з румунською мовою навчання /20,3 проц./, а ще було немало змішаних шкіл /українсько-румунські, російсько-румунські/, румуномовне населення становлячи в області 20 відсотків. А в Румунії – жодної української школи. 

        Три роки пізніше я взяв інтерв’ю тодішньому надзвичайному і повноважному послу України в Румунії, молодому українському дипломату Олександру Чалому. Звісно, не було оминуто питання освіти рідною мовою для українського населення Румунії. Його Ексцеленція пан посол змушений був з прикрістю відзначити, що «В Румунії не існує жодної школи з викладанням українською мовою» /на той час Сігетський український ліцей ще перебував у процесі відновлення/.

         Та ось, недавно Верховна Рада ухвалила Закон про освіту в Україні. Законом визначено, що мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова. 

         Закон нормальний, прийнятий найвищим законодавчим форумом незалежної демократичної країни, яка взяла курс на інтеграцію в євроатлантичні структури і у світове співтовариство. 

         В усіх найдемократичніших країн світу – США, Англії, Франції, Італії – мовою освітнього процесу всіх ступенів є державна мова. У Сполучених штатах не існує державних шкіл з українською, іспанською, польською мовою викладання, а тільки з англійською. Українці, наприклад, в США, Канаді мають недільні школи, де діти вивчають рідну мову. У Франції, підкреслюю, у переписах населення не існує національних меншин – всі французи. Та це не означає, що різні національні громади не мають права на етнічні організації, не мають можливості зберігати свої національні ознаки.

         Отож Україна, у власних національних інтересах, орієнтуючись на західні демократії /захищаючись, на нашу думку, і від зросійщення освіти та масмедія/ впроваджує з наступного року державну мову в освітньому процесі. Це не означає, що закон спрямований проти когось, зокрема проти румунської меншини в Україні, у зв’язку з чим у румунських засобах масової інформації, насамперед по деяких телеканалах, ура-патріоти підняли страшенну бучу, обвинувачуючи Київ у знищенні румунських шкіл. Підняли галас, не прочитавши Закону про освіту до кінця, методологію його застосування. 

          Адже у законі сказано чорним по білому, що «Особам, які належать до національних меншин України, гарантується право на навчання в комунальних закладах для здобуття освіти, поряд з державною, мовою відповідної національності. Це право реалізується через класи /групи/ з навчанням мовою відповідної національності поряд з державною мо­вою. Особам, які належать до корінних народів України /отже і румунам – зам. н./ гарантується право навчання у комунальних закладах дошкільної і загальної середньої освіти, поряд з державною мовою, мовою відповідного корінного народу. Це право реалізується через створення класів /груп/ з навчанням мовою цього народу поряд з державною мовою. 

          Для порівняння: діти українців Румунії навчаються у румунських школах, вивчаючи рідну мову на кількох уроках на тиждень. 

         Хоча на румунсько-українських переговорах на найвищому рівні і на рівні делегацій міністерств освіти двох країн йшлося про паритетність, та з того нічого не вийшло. Українські школи в Румунії були знищені комуністичним режимом, їх не вдалося відновити у нових демократичних умовах.

         Телекоментатори і деякі журналісти дуже мало обізнані з реальностями в галузі шкільництва української меншини в Румунії. Так, один з галасливих «патріотів» зневажливо обізвався про Україну, мовляв, їй не можна довіряти, не треба підтримувати, для нього українців в Румунії всього 20 тисяч, від сили 30 тисяч! 

          На гачок гарячих пропагандистів попався й академік Єуджен Сімйон. В інтерв’ю румунській газеті «Evenimentul zilei» він заявив: «Україна прийняла недемократичний закон, який суперечить європейським законам... Зре­штою, це найперше право кожної меншини мати школи з рідною мовою викладання, як це мають українців Румунії. Звісно, треба вивчати і мову країни проживання, та не можна примусити дитину не розмовляти рідною мовою у школі». 

          Пан академік у прикрому блуді. Українці Румунії не мають своїх шкіл з викладанням рідною мовою, а Закон про освіту в Україні не забороняє учням pyмунам навчатися і говорити в школі їхньою мовою.

          Учений муж стурбований і тим, що письменники, які в Україні пишуть румунською мовою, повинні мати читачів, які є випускниками румунських шкіл. Проблемою читачів стурбовані і ми, українські письменники Румунії, та хто нас чує? 

 

                                                                                                                                       Михайло Михайлюк