Людина спостерегла з найдавніших-давен, що народження як її, істоти, так і роду чи народу, але й появлення-заснування країни чи окремої місцевості, не відбувається без Божого веління. Суге­ровано-зазначено це в міфах та легендах родів, племен, народностей, країн, міст чи сіл. Залучення божества до народження-сотворення забезпечує статус незаперечного права на існування, а супротивлення або нищення святого веління в релігійних віровказах – до Магабхарати і після неї – вважається непростимим гріхом.  

         В християнській релігії церква стала віхою Божої волі, а мешканці будь-котрої місцевості встановлюють головним святом їхнього ойкумена дату освячення тамтешнього Господнього храму, число яке ототожнюється, взагалі, із значними святом християнського календаря. Газдам-віруючим давнього українського села Балківці – згадане в грамоті 1470 р., – пощастило прийняти за найголовніше свято – Свято Покрови Пресвятої Богородиці – 1 жовтня за ст.ст., день освячення їхньої церкви, побудованої в 1876-1883 рр.

         Ось які відомості подає Українська Православна Церква у книзі «Короткі відомості про свята православної церки» (Київ, 1992): «За царювання Льва шостого Філософа (886-911), у 910 році, під час вторгнення сарацин до Грецької імперії, св. Андрій Юродивий та його учень Єпіфаній перебували першого жовтня в Константинопольському храмі, де зберігалась риза Богородиці. Під час всеношного недільного співу побачили в небі чудесне з’явлення Пресвятої Діви Богородиці в оточенні пророків, Апостолів та Ангелів. Вся осяяна сонячним світлом, вона молилася за грішників і покривала християн чесним своїм омофаром. Побачивши це з’явлення, Андрій запитав свого учня Єпіфанія: – Бачиш, брате, царицю і Богиню всіх, яка молиться за весь світ? – Бачу, святий отче, і жахаюсь! – відповів йому Єпіфаній. З’явлення було прославлене спочатку тими, що молились в храмі, а згодом в усьому Константинополі». (ст.42)

         Для нас, українців, це свято має і окремі конотації. Вищезазначена книга ще уточнює: «На Запоріжжі була церква святої Покрови і запорізькі козаки вважали святу Покрову своєю покровителькою. Існує переказ, що після зруйнування москалями Запорізької Січі 1775 року козаки, які подалися за Дунай під ласку турецького султана, взяли з собою і образ Пресвятої Покрови» (ст. 43). 

           Після відновлення української державності та суверенітету, в 1999 році свято Покрови постановлено яко День українського козацтва.  

           За указом президента України Петра Порошенка в 2014 році свято Покрови оголошено як День захисника України. 

           Гідні нащадки своїх батьків, молоді балківчани, в почесті примаря – Василь Шойман – чи педкадрів – Петро Шойман, Конвалія Григорійчук –, за підтримкою мерії, місцевої ради, місцевої організації СУРу та оргкомітету культурного товариства «Козачок», в сьомий раз зуміли піднятись до рівня справжнього свята душі і духу.  

          Зазвичай, свято розпочалось святлітургією в місцевій церкві, відправленою отцем-парохом Козміном Куку, молодим служителем Божого слова, який лише за кілька років пастирства в Балківцях заслужив особливу шану парафіян своїм ставленням до церкви, до людей, своїми лагідним словом та розумною порадою, а ще тим, що будучи румуномовним, вивчив за короткий час і промовляє під час святслужби кілька тропарів і українською мовою – рідною мовою більшості балківчан. 

           З п’ятнадцяти годин на сцену, улаштовану в центрі села біля примарї, ведуча урочистого концерту на честь свята Конвалія Григорійчук запрошує на сцену примаря Василя Шоймана, його заступника Юліяна Кідешу, директора школи Секстілію Герасе, отця-пароха Козміна Куку та режисера спектаклю Петра Шоймана, котрі привітали гостей та місцевий люд, побажали всім здоров’я, щастя, радості і миру, запевнили, підтримці і в подальших випусках. 

           Вшанували свято села Балківці десять колективів – ансамбль «Серет» та чоловічий вокальний гурт «Буковинська любов» з м. Серету, місцевий ансамбль «Козачок», ансамблі «Гайок» з Дор­нешт, «Дубочок» з села Кажвана, «Червона калина» з Негостини, «Буковинські квіти» з м. Радівці, «Троянда» з с. Калафіндешти, вокальний груп «Негостинські голоси» та спортивний клуб «Гонг Га» з м. Радівці, котрий представив, головно для молоді, ряд прийомів з рукопашної боротьби. 

          Зачарували присутніх особливими виступами солістка української народної та естрадної музики Лоредана Мендріштян та солісти румунської народної музики Марія Захаріє і Григорій Герман.

           Утримували високий настрій танцювальні колективи, виконавці сягали не раз майстерності, а різнобарвні народні костюми створювали казкові картини, в яких сміливі витязі-кавалери змагались хоча б за усмішку, а може й руку, чарівних красунь. 

            Побутові пісні «Негостинських голосів», наприклад, не раз викликали в очах старшого покоління миготіння слізних зірок, прихованих десь у куточках далеких спогадів молодості. 

            Любовні пісні миттєво піднімали молодь до танцю, а оплески та повторні домагання не стихали. 

            Дітвора розважалась на площадці для своїх вибриків, а родичі насолоджувались і одним, і другим спектаклями. 

            Сутінки підкрадались якось несміливо, навіть його величність Сонце не хотіло сковзнути поза обрій, щоб не втратити жодного із виступів, бо свято було і залишилось яко свята річ як для людини, так і для обожнених складових природи !... 

 

                                                                                                                                                    Євсебій Фрасинюк