Міжнародний день сільських жінок | Історія Олени Торак

Міжнародний день сільських жінок | Історія Олени Торак: дружини, мати, народної майстрині та заступниці селищного голови
 
Олена Торак: дружина, мати, народна майстриня та заступниця селищного голови. Сильна жінка, як і тисячі жінок у цій країні, які надихають свої громади. У Міжнародний день сільських жінок ми вирішили намалювати портрет Олени, яка народилася, як вона сама розповідає, «в гірському селі Бродині у прекрасній Буковині, в останню суботу січня 1971 року, в будинку родини Ліщуків».
Вона безповоротно закохана у своє рідне село, в якому живе, Бродину казок, «село, де дрова світяться у печі і зігрівають будинок, місце, де розповідають історії і створюють думи і балади, село, де душі предків збираються, щоб посидіти і поговорити зі своїми правнуками».
 
Якщо інші діти малювали кольоровими олівцями в зошитах, то я малювала воском і фарбами на яйцях
 
Ми запитали її, звідки у неї любов до народних ремесел, а вона відповіла, що це результат поєднання цікавості та наслідування сімейних взірців. «У дитинстві, – згадує Олена, – я була близька з бабусею Євфрузіною та мамою Парасковією, які прищепили мені любов до традицій і звичаїв, особливо до писанкарства, любов, яка згодом перетворилася на пристрасть і професію. Я була зачарована і навчилася з раннього дитинства давати собі раду зі шкребками, витирачами, писанками, постолами, вишиванками, вишитими моєю бабусею по маминій лінії, тощо».
«Коли мені було 3-4 роки, бабуся з мамою давали мені замість іграшки яйце, а також писачок (інструмент, який використовується при виготовленні писанок), і я малювала перші лінії або різні геометричні фігури, як мені вдавалося на той час. Якщо інші діти малювали кольоровими олівцями в зошитах, то я малював воском і фарбами на яйцях. Я почала практикуватися, а потім почала їм допомагати, а опісля працювала пліч-о-пліч з ними», – розповідає Олена.
Здається, мистецтво писанкарства має майбутнє в Бродині, адже «троє талановитих нащадків» Олени «крадуть пристрасть до писанкарства».
Писанкарство – це давній звичай в українських гірських селах. Для етнічних українців яйце уособлює життя, відродження, радість, примирення та віру у святе. «В українців не буває Воскресіння Господнього без писанок», – зізнається Олена.
 
Літні жінки у селі були справжніми «скарбницями»
 
На додаток до сімейного навчання, Олена Торак пройшла спеціальні курси Народної школи мистецтв у Ботошанах, відділ «Писанки». «Найкумеднішим у цьому було те, що моя вчителька була родом з Бродини», – каже майстриня.
Вона постійно вдосконалювала свої навички в цій галузі. «Практика не зрівняється з теорією», – підкреслює Олена і зізнається, що їй «дуже пощастило з бабусями в селі». «Це були справжні скарбниці, від яких я багато чому навчилася не тільки в мистецтві писанкарства, а й у плетінні, шитті, виготовленні постолів тощо».
Коли ти любиш свій народ, своє село, свої традиції, ти не можеш дозволити їм зникнути. Ти береш участь у цьому, тому що відчуваєш потребу передати це дітям і молоді, пояснює Олена. «Треба передавати своє ремесло надалі».
“Традиційні заняття, яких я навчилася в дитинстві, радість, з якою я носила народний одяг, а також звичаї села, змусили мене протягом усього життя збирати старі народні предмети і костюми, які я виставляю в будинку, де також є моя майстерня писанкарства і де я організовую посиденьки з літніми односельчанами, а також з молоддю, яка прагне навчитися писанкарству».
«Мені дуже приємно ділитися своїми вміннями з молодими людьми, особливо школярами та студентами, за різних обставин, на спеціалізованих ярмарках, заходах, організованих музеями чи школами. Я пишаюся тим, що мені вдалося залучити 10 молодих людей із Фелтічень до важливого проєкту з підтримки традицій від покоління до покоління, який фінансується Європейським Союзом, через програму Ґрундтвіґ».
 
Традиції принесли призи і трофеї
 
Коли ти відданий своїй справі і вкладаєш у неї душу і серце, як це робить Олена, результати не забарилися. «Я брала участь у найпрестижніших ярмарках майстрів у країні, а також у заходах, організованих за кордоном – в Австрії, Німеччині, Італії, Португалії, Франції, Р.Молдова, Україні, Бельгії та далекій Канаді».
«Знаковим було запрошення від Саксонського музею народного мистецтва в Дрездені, де протягом трьох тижнів ми виставляли предмети народного мистецтва з Буковини, в тому числі писанки, у квітні 2015 року. Моя майстерність, пристрасть і наполегливість були нагороджені численними дипломами і призами; я з радістю згадую першу премію на Національному фестивалі писанок у с. Чокенешть, в 2004, 2006, 2008 роках, трофей Клузького ярмарку народного мистецтва у 2007 році, другу премію на Фестивалі-конкурсі писанок у с. Рогожешть Ботошанського повіту у 2013 році, Диплом за збереження та просування ремесла у Гура Гуморулуй в 2012 році, а також трофей Великоднього ярмарку в Гура Гуморулуй у 2009 році».
Попри всі ці чудові результати, Олена розповіла нам, що особливою відзнакою, яка робить їй честь, є внутрішнє задоволення від того, що вона виконує високе покликання і глибока радість від того, що її робота в служінні традиції подобається і цінується поціновувачами.
 
Той факт, що я досі зустрічаю жінок, які активно включаються у життя села, дає мені надію, що ми на правильному шляху
 
Окрім своєї пристрасті, Олена Торак також є заступником мера Бродини. Село, мальовничо розташоване на березі річки Сучава, являє собою мозаїку сільських поселень, коріння яких проникли глибоко в серце Буковини. Ця прекрасна сільська громада межує з населеними пунктами Ульма, Стража, Ізвоареле Сучевей, а знаходиться уздовж кордону Румунії з Україною.
Ми запитали Олену наскільки важко жінці обіймати таку важливу посаду. Її відповідь, супроводжувана усмішкою, була більш ніж повчальною. «Мені, як віце-меру, не важко, я вважаю громаду великою родиною. Бути жінкою має свої природні переваги і недоліки. Я вірю в силу власного позитивного прикладу».
«Як жінка, завдяки своїй посаді віце-мера, я можу зробити свій внесок у розвиток української громади, а той факт, що на місцях я все ще зустрічаю жінок, які активно включаються у життя села, дає мені надію на те, що ми на правильному шляху».
«З десяти сіл, що входять до складу нашої комуни, українці складають більшість у шістьох, а підтримка Союзу українців Румунії має вирішальне значення для збереження української ідентичності в цьому регіоні», – розповіла Олена.
«Союз українців Румунії бере активну участь у просуванні українських традицій та звичаїв, у збереженні культурної ідентичності через участь та фінансову підтримку в організації різних культурних заходів, пов’язаних з Великодніми святами, кулінарними заходами, зимовими святами, днями населеного пункту, богослужіннями, релігійними концертами тощо.»
 
Молодь має засвоїти, що квітка цвіте найбагатше там, де її посіяли, а не де посадили
 
Наприкінці розмови ми запитали Олену Торак, що, на її думку, потрібно зробити для того, щоб українці в Румунії зберегли свою ідентичність. Вона відповіла, що надія покладається на молодь.
«Молоде покоління повинно зрозуміти і зберігати (наскільки це можливо в сьогоднішніх умовах) ту впорядкованість, без якої село старих часів не було б таким красивим. Навіть якщо є різні можливості популяризації, важливо не віддалятися надто багато від сільського вогнища, а приводити сюди відвідувача, даючи йому можливість брати участь у різних побутових заходах, а також у заходах, організованих спеціально для популяризації української культури. Молодь повинна засвоїти, що квітка найбагатше цвіте там, де її посіяли, а не де посадили».
У минулому, в селі говорили, що жінка тримає три стіни будинку, а чоловік – лише одну. Це також відображається у збереженні традицій та народних ремесел, де головну роль відіграють жінки.
На завершення наводимо слова про Олену Ельвіри Романюк, директорки Музею народних звичаїв у Гура-Гуморулуй:
«Олена Торак відноситься до тих виняткових людей, які, живучи в населеному пункті, сповненому мудрості предків, знали, як підійти до неї природним чином, відкриваючи приховані таємниці символів, майстерно виконаних на румунській писанці. Вона також знайшла спосіб передати свої знання з властивою їй щедрістю, створивши Школу молодих писанкарів у Бродині, яка вже стала відомою і відзначена призами на спеціалізованих ярмарках».
 

Читати далі…

СУР, представлена через Тіміську філію на «Timișoara Forum for European Values» (Тімішоарський Форум Європейських Цінностей)

5–6 листопада цього року місто на березі річки Бега приймало «Тімішоарський Форум Європейських Цінностей» (Форум європейських цінностей) — масштабний міжнародний...

Сучавська філія СУР взяла участь у робочій зустрічі, присвяченій діалогу з представниками національних меншин, у приміщенні Інституції Префекта

У четвер, 5 листопада 2026 року, у приміщенні Інституції префекта Сучавського повіту відбулася робоча зустріч, присвячена діалогу з представниками національних...

Депутатка Верховної Ради України Євгенія Кравчук відвідала Тіміську філію СУР

6 листопада цього року Тіміська філія Союзу українців Румунії мала честь прийняти депутатку Верховної Ради України Євгенію Кравчук. Ця зустріч...