Міжнародний день сільських жінок | Історія Олени Торак: дружини, мати, народної майстрині та заступниці селищного голови

Олена Торак: дружина, мати, народна майстриня та заступниця селищного голови. Сильна жінка, як і тисячі жінок у цій країні, які надихають свої громади. У Міжнародний день сільських жінок ми вирішили намалювати портрет Олени, яка народилася, як вона сама розповідає, «в гірському селі Бродині у прекрасній Буковині, в останню суботу січня 1971 року, в будинку родини Ліщуків».

Вона безповоротно закохана у своє рідне село, в якому живе, Бродину казок, «село, де дрова світяться у печі і зігрівають будинок, місце, де розповідають історії і створюють думи і балади, село, де душі предків збираються, щоб посидіти і поговорити зі своїми правнуками».

Якщо інші діти малювали кольоровими олівцями в зошитах, то я малювала воском і фарбами на яйцях

Ми запитали її, звідки у неї любов до народних ремесел, а вона відповіла, що це результат поєднання цікавості та наслідування сімейних взірців. «У дитинстві, – згадує Олена, – я була близька з бабусею Євфрузіною та мамою Парасковією, які прищепили мені любов до традицій і звичаїв, особливо до писанкарства, любов, яка згодом перетворилася на пристрасть і професію. Я була зачарована і навчилася з раннього дитинства давати собі раду зі шкребками, витирачами, писанками, постолами, вишиванками, вишитими моєю бабусею по маминій лінії, тощо».

«Коли мені було 3-4 роки, бабуся з мамою давали мені замість іграшки яйце, а також писачок (інструмент, який використовується при виготовленні писанок), і я малювала перші лінії або різні геометричні фігури, як мені вдавалося на той час. Якщо інші діти малювали кольоровими олівцями в зошитах, то я малював воском і фарбами на яйцях. Я почала практикуватися, а потім почала їм допомагати, а опісля працювала пліч-о-пліч з ними», – розповідає Олена.

Здається, мистецтво писанкарства має майбутнє в Бродині, адже «троє талановитих нащадків» Олени «крадуть пристрасть до писанкарства».

Писанкарство – це давній звичай в українських гірських селах. Для етнічних українців яйце уособлює життя, відродження, радість, примирення та віру у святе. «В українців не буває Воскресіння Господнього без писанок», – зізнається Олена.

Літні жінки у селі були справжніми «скарбницями»

На додаток до сімейного навчання, Олена Торак пройшла спеціальні курси Народної школи мистецтв у Ботошанах, відділ «Писанки». «Найкумеднішим у цьому було те, що моя вчителька була родом з Бродини», – каже майстриня.

Вона постійно вдосконалювала свої навички в цій галузі. «Практика не зрівняється з теорією», – підкреслює Олена і зізнається, що їй «дуже пощастило з бабусями в селі». «Це були справжні скарбниці, від яких я багато чому навчилася не тільки в мистецтві писанкарства, а й у плетінні, шитті, виготовленні постолів тощо».

Коли ти любиш свій народ, своє село, свої традиції, ти не можеш дозволити їм зникнути. Ти береш участь у цьому, тому що відчуваєш потребу передати це дітям і молоді, пояснює Олена. «Треба передавати своє ремесло надалі».

“Традиційні заняття, яких я навчилася в дитинстві, радість, з якою я носила народний одяг, а також звичаї села, змусили мене протягом усього життя збирати старі народні предмети і костюми, які я виставляю в будинку, де також є моя майстерня писанкарства і де я організовую посиденьки з літніми односельчанами, а також з молоддю, яка прагне навчитися писанкарству».

«Мені дуже приємно ділитися своїми вміннями з молодими людьми, особливо школярами та студентами, за різних обставин, на спеціалізованих ярмарках, заходах, організованих музеями чи школами. Я пишаюся тим, що мені вдалося залучити 10 молодих людей із Фелтічень до важливого проєкту з підтримки традицій від покоління до покоління, який фінансується Європейським Союзом, через програму Ґрундтвіґ».

Традиції принесли призи і трофеї

Коли ти відданий своїй справі і вкладаєш у неї душу і серце, як це робить Олена, результати не забарилися. «Я брала участь у найпрестижніших ярмарках майстрів у країні, а також у заходах, організованих за кордоном – в Австрії, Німеччині, Італії, Португалії, Франції, Р.Молдова, Україні, Бельгії та далекій Канаді».

«Знаковим було запрошення від Саксонського музею народного мистецтва в Дрездені, де протягом трьох тижнів ми виставляли предмети народного мистецтва з Буковини, в тому числі писанки, у квітні 2015 року. Моя майстерність, пристрасть і наполегливість були нагороджені численними дипломами і призами; я з радістю згадую першу премію на Національному фестивалі писанок у с. Чокенешть, в 2004, 2006, 2008 роках, трофей Клузького ярмарку народного мистецтва у 2007 році, другу премію на Фестивалі-конкурсі писанок у с. Рогожешть Ботошанського повіту у 2013 році, Диплом за збереження та просування ремесла у Гура Гуморулуй в 2012 році, а також трофей Великоднього ярмарку в Гура Гуморулуй у 2009 році».

Попри всі ці чудові результати, Олена розповіла нам, що особливою відзнакою, яка робить їй честь, є внутрішнє задоволення від того, що вона виконує високе покликання і глибока радість від того, що її робота в служінні традиції подобається і цінується поціновувачами.

Той факт, що я досі зустрічаю жінок, які активно включаються у життя села, дає мені надію, що ми на правильному шляху

Окрім своєї пристрасті, Олена Торак також є заступником мера Бродини. Село, мальовничо розташоване на березі річки Сучава, являє собою мозаїку сільських поселень, коріння яких проникли глибоко в серце Буковини. Ця прекрасна сільська громада межує з населеними пунктами Ульма, Стража, Ізвоареле Сучевей, а знаходиться уздовж кордону Румунії з Україною.

Ми запитали Олену наскільки важко жінці обіймати таку важливу посаду. Її відповідь, супроводжувана усмішкою, була більш ніж повчальною. «Мені, як віце-меру, не важко, я вважаю громаду великою родиною. Бути жінкою має свої природні переваги і недоліки. Я вірю в силу власного позитивного прикладу».

«Як жінка, завдяки своїй посаді віце-мера, я можу зробити свій внесок у розвиток української громади, а той факт, що на місцях я все ще зустрічаю жінок, які активно включаються у життя села, дає мені надію на те, що ми на правильному шляху».

«З десяти сіл, що входять до складу нашої комуни, українці складають більшість у шістьох, а підтримка Союзу українців Румунії має вирішальне значення для збереження української ідентичності в цьому регіоні», – розповіла Олена.

«Союз українців Румунії бере активну участь у просуванні українських традицій та звичаїв, у збереженні культурної ідентичності через участь та фінансову підтримку в організації різних культурних заходів, пов’язаних з Великодніми святами, кулінарними заходами, зимовими святами, днями населеного пункту, богослужіннями, релігійними концертами тощо.»

Молодь має засвоїти, що квітка цвіте найбагатше там, де її посіяли, а не де посадили

Наприкінці розмови ми запитали Олену Торак, що, на її думку, потрібно зробити для того, щоб українці в Румунії зберегли свою ідентичність. Вона відповіла, що надія покладається на молодь.

«Молоде покоління повинно зрозуміти і зберігати (наскільки це можливо в сьогоднішніх умовах) ту впорядкованість, без якої село старих часів не було б таким красивим. Навіть якщо є різні можливості популяризації, важливо не віддалятися надто багато від сільського вогнища, а приводити сюди відвідувача, даючи йому можливість брати участь у різних побутових заходах, а також у заходах, організованих спеціально для популяризації української культури. Молодь повинна засвоїти, що квітка найбагатше цвіте там, де її посіяли, а не де посадили».

У минулому, в селі говорили, що жінка тримає три стіни будинку, а чоловік – лише одну. Це також відображається у збереженні традицій та народних ремесел, де головну роль відіграють жінки.

На завершення наводимо слова про Олену Ельвіри Романюк, директорки Музею народних звичаїв у Гура-Гуморулуй:

«Олена Торак відноситься до тих виняткових людей, які, живучи в населеному пункті, сповненому мудрості предків, знали, як підійти до неї природним чином, відкриваючи приховані таємниці символів, майстерно виконаних на румунській писанці. Вона також знайшла спосіб передати свої знання з властивою їй щедрістю, створивши Школу молодих писанкарів у Бродині, яка вже стала відомою і відзначена призами на спеціалізованих ярмарках».