Історія молодої амбасадорки української ідентичності. «Я люблю мову, костюми, традиції та культуру», – каже переможниця олімпіади Міхаєла Ністор
День української писемності та мови ми вирішили відсвяткувати з переможницею Олімпіади з української мови Міхаєлою Ністор. Для неї українська мова та література – це не просто шкільний предмет, а сама суть української ідентичності, мова, якою вона вивчила свої перші молитви від батьків. «Це мова, яку я знала з дитинства, ще до того, як вивчила абетку», – каже вона.
У відповідях Міхаєли на запитання простежується зрілість, яка різко контрастує з її юністю.
Зараз вона навчається в 12 класі ліцею імені Тараса Шевченка в м. Сігету Мармацієй, але пригадує, що брала участь «у конкурсах читців української поезії ще з початкової школи». «Саме там я багато дізналася про культуру, звичаї та традиції етнічних українців Румунії», – з гордістю зізнається Міхаєла.
З часом вчителі підтримали її участь в олімпіадах та інших подібних змаганнях.
«Два роки поспіль я досягала чудових результатів, пройшовши відбір на національний етап. Участь у Національній олімпіаді з рідної української мови та літератури принесла мені у 2021/2022 навчальному році третє місце з результатом 92 бали. У 2022/2023 навчальному році я отримала другу премію з результатом 96 балів, за що я вдячна моїм вчителям та Союзу українців Румунії за отриману нагороду.»
В її розвитку до тепер Союз українців Румунії відігравав важливу роль, тому що «він підтримує освіту і брав участь у розвитку персональних якостей кожного окремого учня», – каже Міхаєла.
Беручи участь у різних заходах, конкурсах, організованих СУР, з того моменту, коли єдиною нагородою був диплом, якому я була рада, а також тепла їжа, до сьогодні, коли учні отримують різні заохочення, такі як дипломи, грошові призи, книги, ноутбуки, планшети та участь у таборах, я відчула роль і підтримку СУР. Можу сказати, що завдяки СУР я мала можливість відвідати такі міста Румунії, як Тімішоара, Бухарест, Сату-Маре, Сібіу, Тульча, Констанца. Завдяки СУР я вперше побачила море, – це були мої слова і слова багатьох учнів, коли наша мрія побачити море здійснилася.
Ми запитали її, яким вона бачить майбутнє української громади в нашій країні. І дослухавши до кінця запитання, вона прямо відповіла: «Це залежить від нас. Особливо від нас, молодих людей. Особливо від нас, молодих людей, від того, наскільки ми захочемо бути залученими, наскільки ми захочемо зберегти нашу мову, передати її далі. Навчання рідною мовою є дуже важливим для кожної особи, яка належить до етнічної групи, яка бореться за збереження рідної мови, культури.»
Ми попросили нашу співрозмовницю передати послання для її однолітків. Що б вона їм порадила робити, щоб українська громада мала світле і прекрасне майбутнє? «Бути об’єднаними», – відповіла вона, додавши тут же: «Не треба забувати, що наші діди і прадіди принесли багато жертв, щоб зберегти українську мову і, що не менш важливо, не треба соромитися говорити, що ми – українці».
«Як громадянка Румунії та етнічна українка, я з великою гордістю, радістю в серці та повагою заявляю, що я українка. Я люблю мову, одяг, традиції та культуру.»
Розмову з Міхаєлою ми закінчили на веселій ноті. Попросили її уявити, що вона є останньою представницею української громади на землі і що від неї залежить порятунок української ідентичності. Ми попросили її розповісти, що б вона зробила, який елемент (матеріальний чи нематеріальний) вона б захистила. Відповідь була простою і глибокою. Як і вона сама. «Якби від мене залежала доля української культури і традицій, я б боролася за збереження звичаїв, які ми успадкували від наших дідів і прадідів. Дуже приємно чути, з якою любов’ю і гордістю літні люди розповідають про те, що вони українці і з якою радістю розповідають про початок викладання української рідної мови в наших сільських школах.»
Після завершення діалогу з Міхаєлою я зрозумів, що не тільки вчитель має чому навчити інших. Так само, як старість не обов’язково є ознакою мудрості, і як молодість не є ознакою незрілості. У розмові з призеркою Олімпіади з української мови, учениці ліцею імені Тараса Шевченка я знайшов урок зрілості, шляхетності та впевненості в тому, що традиції не згаснуть зі зміною поколінь, а українська ідентичність збережеться в цілості й схоронності. Безумовно, діти Міхаєли, коли прийдуть, також вимовлять свої перші молитви мовою її батьків і дідів.
